Молитви на зцілення від алкогольної залежності і за членів їхніх родин перед іконою Пресвятої Богородиці “НЕВПИВАЄМА ЧАША”

ІСТОРІЯ ІКОНИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ “НЕВПИВАЄМА ЧАША”

 

Пияцтво завжди було лютим бичем нашої країни. «Веселіє на Русі єсть пити», – зазначав літописець. На Московській же Русі цей порок особливо вкорінився.

У церковній історії зафіксовано такий випадок. Один селянин Єфремовського повіту Тульської губернії, відставний солдат, колись дуже заслужений, надзвичайно пристрастився до цього отруйного зілля. Пропив професію і роботу (було ремесло, та хмелем поросло), сім’ю, статки, дім, людський образ та здоров’я. Від пияцтва йому віднялися ноги, а він усе пив і пив. Не сказати, що не розумів, у яку пастку потрапив, але самому спинитися було годі.

Одного ж разу пиякові уві сні якийсь благоліпний старець-схимник сказав, що для позбавлення від цього лиха він має поїхати в Серпуховський Висоцький Богородичний монастир і помолитися там Отцю Небесному перед іконою «Невипивана чаша». Прокинувшись, п’яничка оповів сон. Але з нерухомими ногами як подасишся до того далекого монастиря? Проте сон повторився і вдруге, і втретє. Тож нещасний поповз на чотирьох. Дорогою одного дня відчув, що в ногах з’являється сила, так що спершу звівся на костури. Потім відкинув одного, а доходив до місця вже двома, хоч іще й не здоровими ногами. Так діставшись до тієї обителі, опияка був прикро вражений: виявляється, ніхто з ченців не знав образа з такою назвою. Аж один старенький монах згадав, що справді – колись якась ветха ікона висіла у монастирському Покровському храмі, а тепер її перенесено у малопомітне місце. Коли її розшукали, то на звороті виявили напис: «Невипивана чаша». Таємничим же старцем зо сну виявився засновник монастиря Варлаам: його нещасний пропій упізнав із зображення, що висіло поруч. Тут же зі сльозами взявся молитися до Господа Бога, щоб допоміг подолати згубну пристрасть до хмільного. Творець прислухався до його благань: питець став непитущим, отримав цілковите зцілення – і духовне, і тілесне.

Це сталося 1878 року. Відтоді люди, обплутані «зеленим змієм», їхні родичі й близькі просять Бога про допомогу в подоланні цього нещастя. Його ж кільця затягуються все тугіше, не лише в Росії, а й у нас, і це вельми тривожить здорову, тверезу частину суспільства. Ось до редакції нашої газети надійшов лист читачки Галини Бондарук. Вона, зокрема, пише: «У теперішній час до „рецепту молодості“ додано більшу дозу спиртного. Всюди його реклама, тож не диво, що молодь спивається. Зникають розумні вчинки, сім’ї розпадаються. Зупиніться сьогодні, щоб не було пізно! Подумайте, для чого ми прийшли й живемо на цій землі. Подивіться, яка навколо гарна природа. Яка краса! Українські пахучі сади, незмовкаючий спів солов’я, родюча і щедра наша земля. Чи не варто жити на ній і дякувати Богові за все? Постійна ж пиятика веде у прірву».

Подібно писав і святий Василій Великий у проповіді «Про п’яниць»: «У п’яниць нема часу, щоб замислитися над подиву гідними ділами Господа, вони не мають вільної хвилини, щоб поглянути на небо й побачити всю його красу, пізнати всю гармонію і лад творіння і з цієї впорядкованості світобудови зробити висновки про його Творця». Вино, навчає цей святець, «є дарунком Божим для розсудливих, а для нестриманих – це знаряддя для розпусти».

Тож аби подолати це страшне лихо, помічним засобом є молитва до Господа перед іконою «Невипивана чаша». У Серпухові діє Православне братство тверезості, яке влаштовує акафісти перед цією чудотворною іконою, молебні за здоров’я хворих на алкоголізм, пропагує тверезий, справді християнський спосіб життя. Чи не час і нам перейняти цей досвід

Перший понеділок місяця 18:00 – 19:30